Меню сайта
Форма входа
Поиск
Музей-садиба Івана Козловського Понедельник, 25.09.2017, 02:03
Приветствую Вас Гость | RSS
 
 Каталог статей
Главная » Статьи » Мои статьи

Фальшивки як музейний експонат
Фальшивки як музейний експонат
Оригінальні твори замінюють підробками — схоже, ця практика в українських музеях прогресуватиме й надалі
Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА   

Підробка чи оригінал? (Фото з сайту www.trud.ru)

Нещодавно українське телебачення, яке проблемами культури переймається не так часто, як хотілося б, видало в ефір сенсаційне журналістське розслідування. Спеціальний кореспондент програми «Вікна новини» (канал СТБ) Наталка Соколенко розповіла детективну історію, що трапилася у Художній галереї Уманського краєзнавчого музею. Там у якийсь дивний і точно незаконний спосіб сім оригінальних творів українських художників, зокрема, Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Сергія Шишка, були підмінені копіями. І так би, можливо, про цю «рокіровку» ніхто й не дізнався, якби не пильність працівників музею. Їх насторожив запах і колір полотен, які пахли свіжою фарбою і виглядали так, наче їх, як зауважила зберігачка фондів Неля Нагорна, «вимили з милом». Пані Соколенко дізналася, що полотна так підозріло видозмінилися після того, як побували на виставці у приміщенні місцевої міліції та в кабінеті директора. З’ясувалося також, що цією справою ось уже півроку займається СБУ, а сама історія вигулькнула на поверхню лише зараз. Мер Умані Юрій Бодров сподівається, що правоохоронці розставлять усі крапки над «і» у цій ситуації, директор музею Микола Вихристюк взагалі уникає будь–яких коментарів... Ми ж тим часом спробуємо розібратися, чи не є цей випадок пазлом ганебного явища, яке, можливо, вже давно набуло масштабів культурного лиха. А суспільство навіть не здогадується, що біднішає з кожним днем.

 

Нахабно обікрадений Кмитів

Схожа історія трапилася 2004 року у Кмитівському музеї образотворчого мистецтва імені Буханчука. Розкішна будівля, багата колекція — це те, що дісталося цьому музею за часів розвиненого соціалізму. Нинішні ж його реалії — відсутність охорони, низькі зар­плати працівників... Умови для людей з нечистими помислами якнайкращі. І ці люди не примусили себе довго чекати — одного дня співробітники музею з’ясували, що окремі полотна зникли взагалі, а замість деяких оригіналів картин вони тепер зберігають їхні копії. До честі правоохоронців, цей випадок був узятий під контроль і завершився цілком логічним судовим засіданням. Деякі полотна знайшли і повернули, директор музею, з дозволу якого відбувалися підміни, отримав відповідне покарання. Але, як дізналася художниця Гаяне Атаян, у Кмитівському музеї досі зберігається підробка картини її матері, Тетяни Яблонської. «Зі зворотного боку там стоїть інвентарний номер, — говорить пані Гаяне. — Тобто, картина зберігається як оригінальна. На щастя, ця робота хоч не експонується, працівники музею розуміють, що це підробка». Виходить, те гучне розслідування було виконано не настільки ретельно, як того вимагала ситуація? Не хочеться вживати відомий вислів «для галочки», але ця операція із знешкодження мистецько–кримінальних проектів виглядає саме так... Гаяне Атаян написала заяву з проханням не вважати Тетяну Яблонську автором цієї картини, а головна зберігачка фондів Кмитівського музею Валентина Красовська надіслала до Мінкультури кілька листів із проханням організувати комісію і визнати, що проблемна картина не є оригіналом. На цьому ця історія, яка, можливо, мала б стати серйозним застереженням для інших майстрів замінювати оригінали підробками, і загальмувалася.

Не ми перші, не ми останні...

У цій біді ми не самотні — інформаційні агенції раз по раз видають новини про підміни в музеях та галерях світу. Так, у Національній галереї «Вікторія» (Мельбурн) з 1940 року зберігалася картина «Чоловічий портрет», автором якої вважали Ван Гога. Підробка була виконана настільки талановито, що навіть фахівці з Музею Ван Гога в Голландії не могли дати чіткої відповіді, оригінальна ця картина чи ні. Нещодавно з подібною проблемою зіткнулися працівники німецького музею Wallraf–Richartz: картина, автором якої, як вони вважали, був французький імпресіоніст Клод Моне, виявилася підробкою. Фальшивку розпізнали реставратори під час планового огляду полотна, яке збиралися експонувати на виставці, присвяченій творчості імпресіоністів. Пильні реставратори помітили відразу кілька ознак того, що від Моне в ній немає жодного мазка. Відомо, що картину «На берегах Сени поблизу Порт–Віллез» автор спочатку намалював олівцем, а вже потім розписав олією — така техніка була притаманна Клоду Моне. Віднайшли на полотні і прозорий шар глазурі, призначення якого — візуально зістарити картину. А коли виявили аж два автографи, один з яких імітував підпис Моне, а інший належав невідомому художнику, питання достовірності картини відпало взагалі. Зараз вона — у колекції музею, але працівники Wallraf–Richartz зізнаються, що особливої цінності «Береги Сени...» після такого викриття не мають. На щастя, інші п’ять картин Моне, що зберігаються у кельнському музеї, виявилися оригінальними.

Майстрам несанкціонованого «копіювального жанру» доводиться працювати в умовах не надто комфортних — прогресивне людство і особливо небайдужі інноватори не дають їм розслабитися ні на хвилину, пропонуючи все нові й нові методи ідентифікації картин. Так, в університеті Хайфи розроблено нову комп’ютерну програму, яка з величезною точністю відрізняє оригінали від копій і підробок. Завдяки сучасним технологіям комп’ютерного зору програма аналізує і запам’ятовує особливості декількох оригінальних робіт того чи іншого художника, щоб потім безпомилково відрізняти роботи цього майстра від підробок. Професор американського університету Корнелл Річард Джонсон пішов дещо іншим шляхом, розробивши статистично обґрунтовану методику розрізнення справжнього та підробного мистецтва, представивши її керівництву все того ж музею Ван Гога в Амстердамі. Як повідомляє Газета.ру, Джонсон із групою математиків побудували свою розробку (методика отримала назву «стілеметрія») на зіставленні 101 картини, половину з яких написав сам Ван Гог, а половину — інші художники, що копіювали його полотна. Її суть полягає у тому, що деякі закономірності техніки художника повинні повторюватися в кожній його картині. Відсутність таких закономірностей дає підстави говорити, що полотно не є оригінальним.

Росіяни ж запропонували надзвичайно простий і дієвий спосіб ідентифікувати оригінали, видавши минулого року «Каталог підробок творів живопису». У книзі — списки, характеристики та ілюстрації близько 200 картин, які видавалися за полотна відомих російських живописців. Як запевняють представники «Россвязьохранкультуры», що опікувалася цим виданням, усього таких полотен із «підмоченою» репутацією віднайдено понад тисячу. І всі вони будуть оприлюднені в наступних частинах «Каталогу...». До речі, цю збірку презентували напередодні Російського антикварного салону. І, як зізнався видавець Володимир Рощин, до нього підходили люди і пропонували 15 тисяч доларів за те, щоб ця презентація відбулася не до, а після салону. Не треба бути занадто посвяченим, щоб зрозуміти мотиви цього прохання...

Наш віз і нині там

Повертаючись до України, доводиться визнати, що наші справи тут куди гірші: ні тобі розробок з виявлення фальшивок, ні каталогу... Та що там — не можемо навіть жорстко відреагувати на прецеденти, що трапилися в Кмитові й Умані. Сьогодні в Україні діє 445 музеїв, у музейних фондах зберігається понад 11 млн. експонатів, тисячі з яких можна з чистою совістю віднести до творів світового значення. Ось тільки їх не зайве перевірити на достовірність... Тільки хто ж цим займатиметься? І за які гроші?

«Ми вже неодноразово зверталися з вимогою утворити Держкомітет чи повноцінний департамент музеїв, — каже головний редактор журналу «Музеї України» Віктор Тригуб. — Писали міністрам культури Ліховому та Богуцькому, Президентові, Прем’єр–міністру... Неодноразово порушували питання про те, що треба прийняти закон про недоторканність колекцій, приміщень, землі державних музеїв... Але ніяких зрушень поки що немає. Хоча потреба жорсткої вертикалі контролю над безцінними екпонатами музейного фонду сьогодні важлива, як ніколи. «Соцреалізм» зараз суттєво виріс у ціні, і якщо великі музеї ще якось контролюються державою, то для музеїв обласних та районних, як правило, цього контролю не вистачає. А вартість колекцій, які зберігаються в українських музеях, — це мільйони і мільярди доларів. І хто знає, наскільки оригінальними сьогодні є ті фонди. Адже, виявляється, можна просто тихенько намалювати копії, винести оригінали, і дуже ймовірно, ніхто нічого не помітить».

http://www.umoloda.kiev.ua/number/1111/164/39712/

Категория: Мои статьи | Добавил: maryanivka (26.02.2008)
Просмотров: 977 | Комментарии: 4 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 1
1  
Now that's stuble! Great to hear from you.

Имя *:
Email *:
Код *:
Категории каталога
Мои статьи [190]
Наш опрос
Чи були Ви в музеї І.Козловського?
Всего ответов: 35
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2017
Создать бесплатный сайт с uCoz