Меню сайта
Форма входа
Поиск
Музей-садиба Івана Козловського Понедельник, 25.09.2017, 02:10
Приветствую Вас Гость | RSS
 
 Каталог статей
Главная » Статьи » Мои статьи

Маловідомі сторінки життя Павла Полуботка
Маловідомі сторінки життя Павла Полуботка
 Павло Леонтійович Полуботок народився в заможній козацько-старшинській родині, ймовірно в Чернігові, близько 1660 року. Коріння його родоводу губиться в сивій давнині. На початку XVII століття, після прилучення Чернігово-Сіверщини до Речі Посполитої, прадід Павла Ярема мешкав у Чернігові й у 1637 році був райцею місцевого магістрату.
Відомостей про діда Артемія майже не збереглося, натомість батько Леонтій Артемович залишив помітний слід в історії. За гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича він зробив неабияку кар'єру в лівобережному козацькому війську: писар Чернігівського полку, чернігівський сотник, генеральний бунчужний, генеральний осавул і, нарешті, переяславський полковник.

Приватне життя Павла Полуботка не завжди було безхмарним. У лютому 1717 року померла його перша дружина Євфімія Самойловичева, мати п'ятьох дітей Павла Полуботка — Андрія, Якова, Олени, Ганни-старшої та Ганни-молодшої. У листопаді 1718 року 58-річний чернігівський полковник одружився вдруге на дочці ніжинського полкового судді Ганні Лазаревичевій, удові військового товариша Р. Жураківського. Минав час, полишили батьківський дім, повиходили заміж доньки. Одну з них, Олену батько видав за Якова Маркевича, автора відомого "Щоденника", улюбленого племінника владної гетьманші Анастасії Скоропадської.

Тогочасні документи змальовують Полуботка насамперед як неперебірливого в засобах господаря-державця. Відомо, що саме на цій підставі Олександр Лазаревський відмовляв йому в будь-яких громадянських цнотах. Цей категоричний присуд, втім, не враховував історичних реалій та уявлень, що домінували натоді в суспільній свідомості. Справжня "гонитва за землею", що розгорнулася на Лівобережній Україні на зламі XVII — XVIII століть і неминуче призвела до поглиблення соціальної нерівності, була об'єктивно зумовлена розвитком товарно-грошових відносин. За цих умов, "свою користь... ідентифікувала з добром держави і в егоїстичному засліпленні намагалася підкорити собі інші класи — козацтво, селянство, міщанство, — не добачаючи, що таким робом руйнує основи державної сили".

Звісно ж, добробут родини Полуботків так чи інакше базувався на визиску посполитих, але водночас енергійні заходи Полуботка стимулювали економічне життя регіону, сприяли його залюдненню, піднесенню промисловості й торгівлі.

Набагато складніше відтворити інтелектуальний і загально-культурний кругозір Павла Полуботка, однак бодай уривчасті відомості з цього приводу зберігають джерела. В чернігівському будинку полковника в окремій скрині переховувалася його бібліотека — "печатних книг всяких, латинских й польских, 54, в том числе Евангелий два, непокрыти, а в них листи золоченые".

У першій половині XIX століття до збірки М. Маркевича потрапив реєстр майна, захопленого 1734 року в будинку Полуботків чернігівським єпископом І. Жураківським. У ньому згадувались і деякі книги з фамільної бібліотеки: "Калепин, Тезаврус, Полеон, Кнапиус, Спекулум Саксонум, Твардовский, Конституция, Мир с Богом, Сообразование воли человеческой с божественною". Цей факт, а також стале вживання в листах і універсалах Павла Полуботка слів іноземного походження, дають підстави гадати, що він володів польською та латинською мовами. Роздуми над гіркою долею України, напевне, спонукали Павла Полуботка до заглиблення в минувшину. За свідченням Я. Маркевича, йому належала упорядкована Полуботком стисла "кронічка", що охоплювала події в Україні протягом 1452 — 1715 років.

Не був позбавлений Павло Полуботок і релігійного почуття. Впадає у вічі сила (понад сто) різноманітних ікон у його чернігівському маєтку.

Лизогубам чи Дуніним-Борковським, які активно реставрували, зводили й оздоблювали чернігівські храми. Принагідне згадаймо і гучний скандал, що виник навколо суперечок Павла Полуботка із любецьким священиком Гаврилом за церковну землю.
Водночас у документах трапляються згадки про чималі пожертви Полуботка та інших членів його родини на користь церкви. Особливою прихильністю Полуботків користувався Вознесенський храм у Чернігові, розташований поблизу їхньої садиби. Не випадково насподі старовинного іконостасу було зображено герб Полуботків, а в церковній ризниці зберігалися срібні чаші, потири та богослужбові книги у коштовних окладах, подаровані П. Полуботком та його нащадками. Відомо, що сучасник наказного гетьмана священик Вознесенської церкви отець Терентій вів синодик, що, напевне, містив цікаві відомості про родину Полуботків. Проте синодик загубився у вирі століть, а його упорядник того ж таки фатального для Павла Полуботка 1724 року був "витребован" до Синоду і невдовзі позбавлений сану. Вознесенська церква зазнала згодом неодноразових перебудов, аж поки не була розібрана наприкінці 50-х років нашого століття. Відлитий свого часу коштом Полуботка для цього храму дзвін експонується в Чернігівському історичному музеї.

Опис маєтку Павла Полуботка в Чернігові певною мірою засвідчує його художні смаки. Житлові приміщення прикрашали "персони" самого господаря, його батька, дружини та синів. Серед іншого майна згадуються близько двадцяти картин невідомого змісту і, зокрема, "картина китайской работы, шита по белому атласу шолком разним", а також кілька настінних годинників та великих дзеркал. Стіни й меблі частково декоровані килимами, стільці та лавки оббиті червоним, зеленим, блакитним сукном або шкірою. З коштовної зброї (шабель, пістолів, рушниць) складався невеличкий домашній арсенал. Усіма барвами вигравав дорогий, оздоблений гаптуванням і хутром одяг.

У спеціальних "погребцях" зберігався срібний та кришталевий посуд, у "шкатулах" — хрести, персні, каблучки, намиста й інші прикраси із золота та дорогоцінного каміння, у скринях — сувої китайського шовку, турецької та грецької парчі, німецького і голландського полотна, російського мережива. У дворі Полуботка мешкав слуга-бандурист, який супроводжував його і під час тривалих виправ. На панській кухні порядкував поляк-кухмістер. Загалом, і в цьому відношенні Полуботок помітно виділявся з-поміж сучасників-старшин, часто-густо позбавлених будь-яких інтелектуальних чи культурних запитів та інтересів.

Гетьман Павло Полуботок загинув вісімнадцятого грудня 1724 року й був похований в лютий мороз за Малою Невою при церкві Святого Самсона Странноприїмця. Трагічна загибель Полуботка породила цілу низку легенд і переказів, які передавалися з покоління в покоління й справили помітний вплив на розвиток української історичної та суспільно-політичної думки.

Насамперед, це стосується так званої промови Павла Полуботка, яку начебто він виголосив у присутності Петра І чи то в момент арешту, чи вже в ув'язненні. Два її варіанти наведені в студії французького історика Ж.-Б. Шерера "Аннали Малоросії або історія запорозьких і українських козаків", виданій 1788 року в Парижі, а також в анонімній "Історії русів". Наводимо текст промови за книгою Ж.-Б. Шерера в українському перекладі Юрія Мушкетика: "Знаю і бачу, царю, що ви хочете згубити мою батьківщину по злісних наклепах гордого Меншикова; ви вважаєте себе понад усіма законами і хочете знищити всі привілеї, урочисто стверджені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете підкорити сваволі народ, котрого свободу самі визнали; ви, не вагаючись, посилаєте того на важкі й принизливі роботи, приневолюєте козаків, неначе рабів, копати канали у ваших володіннях; а що для нас найобразливіше — позбавляєте нас нашого права обирати вольними голосами гетьманів і інших старшин; натомість полишити суддям із нашого народу владу судити своїх співвітчизників, ви настановили нам суддями великоросів, які не знають, або вдають, що не знають, наших прав і привілеїв і повсюдно всіма способами нас неволять і ображають. Невже, відмовляючи нам в правосудді, ваша величність сподівається знайти в бога віддяку за все, що він вам посилає? Ви осліплені величчю і могутністю, яку послали вам щедроти божі, а не думаєте про боже правосуддя. Дозвольте, ваша величність, сказати вам в останнє, що ви не матимете ніякої користі від розору цілого народу: адже яка то слава владарювати силою і карами над нікчемними рабами, аніж бути главою і батьком такого народу, який би за всі ваші благодіяння завжди був би готовий пожертвувати всім і пролити кров задля вашої користі і слави…”


На світлинах: 1, Павло Полуботко, 2, Купча грамота купівлі землі під храм за підписом Павла Полуботка 1721 року, 3. Лист чернігівського полковника Павла Полуботка до племінника 1720 р., 8 квітня. Мова староукраїнська


Підготував до друку Степан КАРАЧКО,
член спілки архівістів України
Категория: Мои статьи | Добавил: maryanivka (01.12.2010)
Просмотров: 3641 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Категории каталога
Мои статьи [190]
Наш опрос
Чи були Ви в музеї І.Козловського?
Всего ответов: 35
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2017
Создать бесплатный сайт с uCoz